Визначення місця проживання дитини та врегулювання сімейного спору шляхом укладення нотаріального договору

До адвокатського бюро звернувся клієнт після пред'явлення матір'ю позову про визначення місця проживання малолітньої дитини разом із нею. З метою належного захисту прав та інтересів клієнта адвокатами було здійснено вступ у справу та подано зустрічний позов про визначення місця проживання дитини разом із батьком.

На час судового розгляду ухвалою суду були застосовані заходи забезпечення позову, якими тимчасово врегульовано порядок участі кожного з батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною до вирішення спору по суті.

Після комплексного аналізу обставин справи адвокатами було встановлено, що за наявності належної правової стратегії спір може бути врегульований без тривалого судового розгляду, із максимальним дотриманням найкращих інтересів дитини.

Правову позицію сформовано з урахуванням положень статей 141, 157, 160, 161 та 189 Сімейного кодексу України, які визначають рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини, порядок визначення її місця проживання, а також можливість врегулювання сімейних правовідносин на підставі договору.

Крім того, під час формування правової позиції враховано положення статті 3 Конвенції ООН про права дитини, відповідно до якої першочергова увага в усіх рішеннях щодо дітей повинна приділятися забезпеченню їхніх найкращих інтересів, а також положення статті 158 ЦПК України, що регулюють питання скасування заходів забезпечення позову.

В основу правової позиції також покладено сформовану практику Верховного Суду, відповідно до якої під час вирішення спорів щодо дітей визначальним критерієм є забезпечення стабільного та безпечного середовища для їхнього розвитку, а не формальна перевага одного з батьків.

Після оцінки доказової бази адвокатами було обрано комплексну правову стратегію, яка передбачала не лише представництво інтересів клієнта в суді, а й досягнення сталого врегулювання спору шляхом переговорів між сторонами.

Основною метою було забезпечення проживання дитини разом із батьком із одночасним належним врегулюванням порядку реалізації матір'ю її батьківських прав. Такий підхід дозволяв мінімізувати подальші конфлікти між батьками, уникнути тривалого судового процесу та забезпечити правову визначеність сімейних правовідносин.

Ми провели комплексний аналіз матеріалів справи, доказів, що характеризують умови проживання дитини, а також перспектив судового розгляду.

Паралельно із представництвом інтересів клієнта в суді було організовано переговорний процес між сторонами, під час якого розроблено правовий механізм добровільного врегулювання спору.

За результатами переговорів адвокатами підготовлено проєкт нотаріального договору, яким визначено місце проживання дитини разом із батьком, порядок участі матері у вихованні та спілкуванні з дитиною, права та обов'язки сторін щодо прийняття рішень стосовно навчання, лікування, розвитку дитини та інші істотні умови реалізації батьківських прав.

Після укладення договору адвокатами підготовлено та подано до суду клопотання про скасування заходів забезпечення позову, оскільки підстави для їх подальшого застосування відпали.

Сімейний спір було врегульовано без необхідності подальшого судового розгляду.

Сторони досягли взаємної згоди щодо всіх істотних питань здійснення батьківських прав, а місце проживання дитини визначено нотаріально посвідченим договором.

Це забезпечило реалізацію інтересів дитини, усунуло невизначеність у відносинах між батьками та створило належний правовий механізм виконання домовленостей у майбутньому.

Цей кейс демонструє, що сімейний спір щодо визначення місця проживання дитини не завжди потребує тривалого судового розгляду.

Правильне застосування положень Сімейного кодексу України, міжнародних стандартів захисту прав дитини, переговорів та належно обрана правова стратегія дозволяють досягти рішення, яке відповідає інтересам дитини та забезпечує ефективний захист прав обох батьків.

Практика свідчить, що поєднання процесуального захисту із позасудовим врегулюванням спору часто є найбільш ефективним способом досягнення довготривалого правового результату.